19 грудня православні та греко-католики святкують свято Св. Миколая Чудотворця.

В Україні цей святий вважається покровителем та заступником дітей.   З давніх часів День Святого Миколая святкувався весело. Заздалегідь готували подарунки, пекли печиво, запрошували музикантів, скликали гостей. І, звичайно ж, чекали головного нічного гостя – Миколи-чудотворця, запалювали свічки, читали молитви.

Цього дня здавна варили пиво і вітали сніжну зиму – на санях тричі об’їжджали довкола села. А для дітлахів пеклося особливе печиво – миколайчики.

Після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, робити вертепи.

До речі, в українських традиціях День святого Миколая був особливо важливим для наречених. Оскільки сватання традиційно відбувалися перед Різдвом, дівчата заздалегідь наводили лад у своїх скринях: готували одяг, діставали рушники і прикраси та прибирали в хаті – одне слово, чекали сватів.

Однак доволі багато людей не знають, ким був Миколай та чому його канонізували. У пам’ять про милосердя святого ми вирішили розповісти про це детальніше.

За історичними переказами Миколай народився десь між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Хлопчик був єдиним сином Феофана та Нони — заможних і глибоко віруючих людей. Саме тому вони з перших днів ростили Миколая в релігійній атмосфері й похрестили його одразу після народження, що в ті часи було рідкістю.

Миколай виріс і став аскетичною та щедрою людиною, яка в будь-який час могла прийти на допомогу нужденним. З часом він переселився до міста Мира, воліючи присвятити себе науці, і саме там його дядько-єпископ висвятив Миколая у священники.

Незабаром після того, як хлопець досяг повноліття, його батьки загинули. А Миколай витратив свій великий спадок на допомогу іншим людям, приносячи час від часу до будинків бідняків їжу, теплі речі, іграшки тощо.

Усі добрі справи Миколай робив таємно, але одного разу городяни вистежили його. Коли всі в місті дізнались, хто здатен на такі милосердні вчинки, вони обрали Миколая єпископом — у 325-му році він відвідав Перший Вселенський Собор у Нікеї, який звів імператор Костянтин Великий.

За життя Миколай встиг зробити чимало добрих справ. Він визволяв полонених, рятував невинних від смертної кари, неодноразово допомагав бідним на суші та в морі. Завдяки цьому навколо Чудотворця з’явилася велика кількість легенд, і з часом Миколай став одним із найважливіших християнських святих.

Але ще більше добрих справ приписують святому вже після його смерті в 342 році. Вважається, що його мощі зцілювали хворих, тому церква канонізувала Миколая, а люди стали шанувати його як заступника та покровителя.

Історія нашого свята, або Чому саме 6 грудня святкуємо День Збройних Сил України

    Коли мова заходить про 6 грудня, то слід пам’ятати не тільки про створення новітньої армії у 1991 р. («День Збройних Сил України»), а й про 6 грудня 1919 р. – початок однієї із славетних сторінок української армії – Першого зимового походу Дієвої армії УНР.

У 1917 році постає Українська держава — спочатку як автономія у складі Російської імперії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка. Активні військові дії більшовиків проти молодої держави і перша окупація значної частини України московськими військами показали гостру необхідність у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.

Військо формувалося на національних засадах і традиціях, рядові називалися козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційною була назва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частіше вживали скорочену назву «Військо УНР»), а також у наказах вживалася назва «Армія УНР», бойове ядро якої, що брало постійну участь у військових діях, називалося «Дієва армія УНР» — скорочено ДА УНР.

Після важких поразок у 1919 році в зіткненнях з російськими більшовиками і білогвардійцями, а також викошена епідемією тифу, Армія УНР разом із Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилася у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.

4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Головний Отаман зібрав військову нараду, на якій були присутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. Обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалося виробити спільного рішення. 5 грудня С. Петлюра призначив командувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 грудня відбулася друга нарада, на якій головував прем’єр-міністр Ісаак Мазепа. Після довгих дискусій і суперечок було прийнято одноголосне рішення ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупанту втрат і знищити, де це можливо, його окупаційний апарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточне рішення.

Командарм Михайло Омелянович-Павленко на листівці в честь
5-ї річниці початку Першого Зимового походу

6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, які залишилися у строю і не бажали переходити на чиюсь зі сторін, під командою Михайла Омеляновича-Павленка (який був підвищений у «ранзі» генерала) вирушили в рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бо почався з початком зими і протривав усю зиму, закінчившись 6 травня.

У Перший зимовий похід виступило за різними оцінками від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінки відрізняються через те, що протягом цих п’яти місяців тривали постійні бої і сутички, у яких армія зазнавала втрат, і так само армія поповнювалася за рахунок козаків, які опинилися в партизанських загонах у тилу більшовиків, а потім знову влилися в ДА УНР. Саме бойове ядро складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.

Історичне і стратегічне значення 3000-кілометрового Першого зимового походу ДА УНР, який почався 6 грудня, важко недооцінити. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не заміни більшовицької окупації на польську. Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19.ІІІ звільнено Умань, 5.IV — Бобринець, 16. IV — Вознесенськ, де здобули багату військову здобич, козаки добре оділися і взулися, а головне — поповнили боєкомплекти. 22-25.IV армія вирушає у район Ананьїва і Балти, де надає суттєву допомогу повсталим селянам, а згодом вирушає на допомогу Галицькій Армії (у той час тимчасово перейшли на бік «червоних»), дві бригади якої виступили проти більшовиків. Загалом за час походу близько 50-ти боїв.

Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. Писарівка Ямпільського повіту зустрілися з розвідувальними роз’їздами 2-ї стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. З цього приводу в рапорті Удовиченка Петлюрі читаємо: «Повсюди лунає гучний козацький поклик «Слава Україні й Головному Отамані Петлюрі, слава отаману Омеляновичу-Павленку, усій старшині й козацтву славної Дієвої армії!» Того ж дня 6 травня відділи 3-ї польської армії увійшли в Київ, а вже 8 травня у Києві відбувся спільний парад польських частин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічі Дієвої армії з українськими частинами, які вели наступ разом із поляками, її чисельність складала 4 319 чоловік при 81-му кулеметі та 12-ти гарматах.

Наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюри було засновано нагороду «Залізний хрест за зимовий похід і бої», що був єдиним бойовим орденом Армії УНР. Цим хрестом були нагороджені всі учасники Першого зимового походу, які іменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Знак ордена №1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівці вище у командарма на грудях саме цей орден), №2 — начальник штабу в Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник, №3 — командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Загалом було нагороджено до 4 тисяч козаків і старшин. Лицарі ордена прийняли рішення відзначати 6-го грудня свято відзнаки Залізного Хреста. Волею випадку чи збігом обставин саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України прийняв закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР. У цей же день було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояків Армії УНР 70-річної давнини — визволення від більшовицької окупації України. У 2014 році рейди тилами російсько-терористичних військ здійснили сучасні військовослужбовці. Найбільш відомими стали рейди 95-ї ОАБр і 80-ї ОДШБр із приданими підрозділами, під час яких було виконано бойові завдання з деблокування оточених підрозділів ЗСУ і значно підірвано плани зі збройної агресії проти України.

Добавить комментарий

Имя *
E-mail *
Сайт